Інформація для педагогів
Саме педагог є першою людиною, яка може помітити стан дитини, запідозрити, що вона страждає від домашнього насильства.
Довірлива розмова, конфіденційність, надання першої фізичної та психологічної допомоги, перевірка ситуації в сім’ї, робота з батьками та залучення при необхідності уповноважених органів є віхами на довгому шляху до серця дитини, яке вражене домашнім насильством. Від того, яку позицію займе вчитель: осуду, підтримки чи нейтралітету – часто залежить подальша доля дитини. Усвідомлення школою важливості проблеми домашнього насильства, дозволяє проводити профілактичну роботу як серед батьків, так і серед дітей, навчаючи їх будувати стосунки між людьми та вирішувати конфлікти без застосування сили, насильства.
Часто дорослі не усвідомлюють як домашнє насильство впливає на дитину, якої шкоди зазнає її психіка, при спогляданні приниження та побиття однієї дорослої і близької людини іншою такою ж близькою. Дитина розривається між двома батьками, часто приймаючи на себе провину за те, що діється. Школа, в таких випадках, може виявитися єдиним місцем, де дитина зможе знайти підтримку. Розуміння необхідності співпраці вчителів, шкільного психолога, голови батьківської ради є тим стержнем на якому базується робота з протидії домашньому насильству. Школа має допомогти дитині вистояти, зберегти її здоров’я, віру в людей і добро.
Важливо залучати до роботи в школі і правоохоронні органи. Бажано, щоб зустрічі проходили не в формі лекцій, а в інтерактивному режимі – семінару чи тренінгу, треба створити такі умови спілкування, щоб діти відчули довіру до дорослого і змогли відверто висловити свою думку. Саме тренінгова робота може сформувати стосунки співпраці, а не залякування чи протистояння.
Варто залучати до просвітницької роботи в школі і самих дітей.
Широкі можливості має школа і в роботі з батьками.
Батьківські збори:
- надання інформації щодо того, які існують кризові центри, притулки, телефони довіри – може стати поштовхом до зміни поведінки постраждалої особи (матері чи батька);
- інформація про відповідальність насильника, згідно законодавства України, може його зупинити, змусити замислитися про свою поведінку;
- важливим є розповсюдження серед батьків, постійна наявність на шкільному стенді спеціальних буклетів про домашнє насильство;
- батьківські збори – те місце, яке можна використати для пропагування партнерських та демократичних сімейних стосунків, зрозуміти вплив насильства на психологічний стан дитини, віддалені наслідки жорстокого поводження з дітьми. Головне, щоб при цьому відбувалося спілкування вчителів і батьків як рівних з рівними людей, які об’єднані відповідальністю за долю дітей.
Прогностичні чинники
Травмовані діти схильні звинувачувати в тому, що трапилося себе самих. Взяття відповідальності на себе дозволяє компенсувати (або замістити) відчуття безпорадності ілюзією потенційного контролю. Найважчим результатом насильства є нав’язливе, повторне переживання травматичних подій – людина неусвідомлено прагне участі в ситуаціях, які є початковою травматичною подією в цілому або якимсь його аспектом. Суб’єкт, що демонтсрує подібну поведінку може виступати як в ролі жертви так і в ролі агресора. Повторний відіграж травми – одна з основних причин розповсюдження насильства в суспільстві. Дослідження показали що більшість злочинців, які вчинили серйозні злочини – в дитинстві пережили ситуацію фізичного або сексуального насильства. Виявлено достовірний зв’язок між переживанням у дитинстві сексуального насильства і різними формами саморуйнівної поведінки, аж до спроб суіциду, які можуть виникнути вже в дорослому віці. В літературі описується феномен «ревіктилізації»: травмовані індивіди знов і знов потрапляють в ситуації, де вони являються жертвами.
Форми і методи роботи з дітьми, що пережили насильство.
Загальні стратегії і рекомендації
Фахівці вважають, що загальної формули кризового втручання не існує. Кризове втручання і короткострокове психологічне консультування ефективні у разі одиничного інциденту. При тривалому насильстві – необхідна і тривала робота, при чому зі всією сім’єю.
Загальні рекомендації вчителям, батькам, психологам:
- уважно вислуховувати дитину;
- звірятися з дитиною чи розуміє дитина значення слів, що використовує і навпаки;
- обговорювати на прикладах, що таке «хороші» і «погані» дотики;
- обговорювати права дитини, хто може до нього доторкатися і кому не варто цього дозволяти;
- пояснювати дитині, що «нехороші» дотики можуть робити близькі люди;
- навчати дитину говорити «ні» при спробах нехороших дотиків;
- обговорювати з дитиною необхідність розповідати дорослим про будь-які інциденти, які дитину бентежать і викликають незручність, переконати дитину в тому, що її ніхто не звинувачуватиме.
