ЕМОЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ДОШКІЛЬНИКІВ

— АКТУАЛЬНИЙ ЗАПИТ ДИТИНСТВА

Виховання емоційної зрілості особистості, її переживань і почуттів є не менш важливим педагогічним завданням, ніж розвиток інтелектуальної сфери дитини. Адже відомо, що саме емоційне ставлення дошкільника до навколишнього світу має вирішальний вплив на визначення його ціннісних орієнтацій. І вже від них залежатиме те, на досягнення яких цілей будуть спрямовані розумові здібності дитини.

У житті дитини нео­дмінно мають панувати позитивні емоції як пер­шооснова для її нормаль­ного психічного розвитку. На цьому наголошує гу­манна особистісно зорієн­тована педагогіка.

Емоційна сфера ди­тини є найважли­вішим ланцюжком зв'язку дошкільника з навколишнім світом, фундаментом ставлення до себе й до ін­ших. Саме емоції й по­чуття дають дитині змогу осмислити й розрізнити добро і зло, красиве й по­творне, оволодіти здат­ністю регулювати власну поведінку. Власне емоцій­ність є однією з визнач­них фундаментальних характеристик особис­тості. Тож перед педа­гогом стоїть завдання формувати емоційну гра­мотність дитини.

НАСТРІЙ ЯК ВИЯВ ЕМОЦІЙ

Виховання в дити­ни позитивних почуттів і всілякий осуд та приглу­шення негативних завжди були і є значимими аспек­тами розвитку дошкіль­ника, їх вважали стрижне­вою складовою гуманних міжособистісних відносин, які своєю чергою становлять осно­ву взаєморозуміння і співжиття в соціумі.

Найсильніші та найстійкіші емоції дитини виявляють­ся у її настрої. Кого ж цікавить настрій малюка? Хто про нього дбає?

Звісно, першочергове місце в становленні й культивуванні настрою дитини посідає сім'я, і замінити її в цьому аспекті не зможе ніщо і ніхто. Сім'я — це перша школа дитячого жит­тя. І вирішальною тут є загаль­на атмосфера в родинному колі. Привітність, люб'язність, ввіч­ливість притаманні сім'ї, у якій панує позитивний настрій. І на­впаки — переважні роздрату­вання, підвищений тон мами, незадоволення батька, відсут­ність порядку формують не­гативний настрій і дорослих, і дітей.

Ми запитали мам (ос­кільки саме вони що­дня збирають дітей до дитячого садка), який настрій переважає в дитини вранці? Більшість щиро зізналася, що їм ніколи вранці звертати увагу на настрій дитини. Винятком є лише скарги дошкільника на самопо­чуття. Дещо більше уваги бать­ки звертають на настрій дитини у вечірній час. І передусім тому, що діти ввечері більше вереду­ють, не чують звертань доросло­го, частіше плачуть.

Помилковим є переконан­ня дорослих про те, що чуй­на, співчутлива людина — це м'якотіла, розбещена істо­та. Адже лагідність, співчут­тя й інші благородні почуття особи зовсім не свідчать про її плаксивість і слабкість. Ди­тина може бути чуйною, нікого не ображати й водночас здат­ною не дозволити однолітку образити себе.

ДОРОСЛИЙ — МУДРИЙ ТА ЛЮБЛЯЧИЙ НАСТАВНИК ДИТИНИ

Нині нерідко зустрічаємо позицію батьків, які не схильні плекати чемність, благородство власної дитини, пояснюючи це тим, що виховання таких рис не на часі, що людину чемну й благородну швидше «виш­товхують» із дороги життя більш самовпевнені, жорсткі, нахабні. Лише запереченням нічого не змінити.

Дорослі скептично став­ляться до дитячої образливос­ті, а дошкільник гостро відчу­ває, коли щодо нього чинять несправедливо. Не можна про­пускати жодної такої ситуації, дорослий має знайти спосіб за­гладити навіть найменшу об­разу, завдану дитині.

Насправді дорослий зде­більшого нехтує цим обов'язком, відмахується від дитини, відкупається, образивши, і не замислюється, що так необач­но пропустив зручну ситуацію органічно вплинути на зміц­нення почуття справедливості дошкільника. Натомість дити­на отримує небажаний досвід: якщо її ображають, то можна ображати й інших. Спочатку це фіксується на рівні підсвідомос­ті, але згодом сприяє формуван­ню негативної звички.

Якщо дитина з дошкіль­ного віку звикає до байдужос­ті з боку оточення, вона крок за кроком втрачає здатність до гуманних вчинків. Дорослому слід дотримуватися обов'яз­кового правила виховання дитини: її життя має бути емо­ційним. Тож увесь процес су­проводу життєзабезпечення ди­тини варто робити емоційно виразним, постійно провокую­чи дитину виявляти своє став­лення до ситуацій, власних дій; пояснювати їй незрозумілі си­туації, особливо ті, що супере­чать загальноприйнятим соці­альним правилам.

Можна ще довго вибудо­вувати ланцюжок життєвих ситуацій, у які щодня потра­пляє дитина в перші роки жит­тя — період, коли активно від­бувається усвідомлення самої себе, становлення самосвідомос­ті, коли вона ще не здатна дати собі раду в оцінці подій, свідком і суб'єктом яких є. Місія бути му­дрим наставником дошкільника тут належить близьким дорос­лим. Та чи є в кожного маля­ти такий безмежно люблячий наставник? Відповідь на це за­питання мають дати зокрема і працівники дошкільних уста­нов, адже вони теж є наставни­ками своїх вихованців.

УВАЖНЕ СТАВЛЕННЯ ДО ДИТИНИ ЗРАНКУ — ЗАПОРУКА ЇЇ ГАРНОГО НАСТРОЮ ПРОТЯГОМ ДНЯ

Кожному дорослому, хто взяв на себе відповідальність за супровід повноцінного роз­витку дитини, варто передусім відповісти на запитання: чи до­статньо я уважний до пережи­вань дитини?

Формувати настрій дити­ни в дошкільному закладі слід починати з простого, щоправда, дещо забутого нині ранкового прийому дитини в групу. Що­ранку дитину має зустрічати не просто постать вихователя «на воротях у червоних чоботях», щоб відповісти на привітання і зафіксувати присутність.

Загальновідомо, що реко­мендація програмних докумен­тів має на меті передачу дити­ни від мами до вихователя, та головне при цьому — настрій дошкільника. Зауважимо, якби вихователі щоразу акцентува­ли увагу на настрої малюка, ві­таючись із ним уранці, запитували, що сталося, якщо дитина не в гуморі, то кожна мама на­магалася б не осоромитися пе­ред вихователем і подбати, щоб настрій дитини був максималь­но позитивний. Та якщо настрій дошкільника вже зіпсований, змінити його на краще має до­вірча розмова з урахуванням знання педагогом індивідуаль­них особливостей конкретної дитини, її уподобань, особли­востей сімейних обставин.

Результатом такої ранко­вої зустрічі в дошкільному за­кладі мають бути осяяні радіс­тю дитячі очі, адже загальний емоційний настрій дитини (ра­дісний, сумний, бадьорий, мля­вий, пасивний тощо) впли­ває на перебіг усіх її психічних процесів. Із радісним настро­єм дошкільник усе сприймає в позитивному ключі, у три­вожному — звідусіль очікує не­приємностей. Поганий настрій дитини, спричинений певною незначною подією, триває за­звичай недовго й минає не­помітно. А спричинений стій­ким хворобливим ставлення до певних життєвих ситуа­цій на кшталт незадоволення близьких дорослих, частих по­разок, хвороб, перевтоми, по­ганий настрій може пережива­тися глибоко й тривати довго. У дитини за поганого настрою відбувається сплеск емоцій. Нам непомітні значні внутріш­ні зміни в її організмі у цей час, а лише яскравий їх вияв зо­вні, який ми не завжди розу­міємо. Саме зовнішній вияв поганого настрою часто дезорганізовує зранку поведінку і дитини, і дорослого. Головне, що дитина не завжди усвідом­лює причини свого настрою. А саме від неї залежить його глибина й тривалість.

Тому уважне ставлен­ня до настрою кожної дити­ни зранку, виявлення причин її поганого настрою і створен­ня умов для бадьорого має вели­чезне значення для щасливого проживання дитиною кожного дня. Не варто забувати, що ра­дісний, піднесений настрій запо­бігає прояву негативних рис ха­рактеру, а це — важлива умова виховання. І тут у пригоді стає здатність дорослого відчува­ти дитину серцем: почути її під час індивідуальної й обережної розмови, зрозуміти, що стоїть за її поясненням чи мовчанням, знайти ті чарівні слова, які по­вернуть їй радість, почуття за­хищеності. Маємо пам'ятати, що емоційний стан має значну зво­ротну силу впливу на всю діяль­ність дитини, а в дошкільний пе­ріод — це особливий зв'язок.

НЕ БУДЬМО БАЙДУЖИМИ ДО ДІТЕЙ

Чи все ми робимо для того, щоб знайти шлях до сер­ця кожної дитини? Як часто до­рослі розмовляють з дитиною наодинці з метою зрозуміти її думки, почуття, бажання? Пе­реважна більшість звертань ви­хователя адресована всім дітям, при цьому педагоги домагають­ся, щоб кожна дитина вислови­лася перед усіма.

Якщо у вихователя сфор­мований образ абстрактної ди­тини, то він і застосовує одна­кові прийоми впливу, способи взаємодії з дошкільниками, а результатом такого підходу є формалізм у виховних засо­бах і нікчемні результати ро­боти. Формальне ставлення дорослого до дитини в пога­ному настрої є джерелом для переживань нею несправед­ливості. Стан нервового збу­дження притуплює чутли­вість, провокує тривожність або ж розслабленість дитини, що ще більше пригнічує настрій. У такому стані дошкільник не в змозі адекватно сприймати навколишню дійсність, не від­чуває добра навколо, а тому й сам не здатен на гуман­ні вчинки. Дорослим варто пам'ятати про те, що під впли­вом систематичних переживань таких емоцій може також змі­нюватися й характер дитини.

Не можна виявляти бай­дужість до дитячих звер­тань. Часто можна спо­стерігати ситуацію, коли дитина по кілька разів звертається до до­рослого, а у відповідь чує щось на кшталт «Почекай, я зайнята», «Ой, не зараз» або ж просто відмовку. Це найліпший грунт для нещи­рості. Дитині не притаманна ця риса, вона переймає нещирість від рідних і близьких дорослих. Дитина — мудра і дуже швид­ко оцінює вигоди від нещирос­ті, одна з яких — з користю для себе приховати істину. А дорослі, коли помічають нещирість дити­ни, рідко визнають у цьому свою провину. Так і підривається дові­ра. Бо ж щирість, довіра і любов не можуть існувати нарізно.

Дошкільний вік — надто важливий період з погляду формування характеру ди­тини. Вона поступово засвоює моральні принципи, у неї за­роджується совість. На основі емоційного й духовного досві­ду вибудовується зміст і фор­ма поведінки — основа характе­ру. Ніщо, звісно, не реалізується саме собою, автоматично, з ві­ком. Цей процес потребує дбай­ливого гуманного супроводу близьких дорослих.

ВИЗНАЧАЄМО НАСТРІЙ ДІТЕЙ І ПРАВИЛА ЇХНЬОГО СПІВЖИТТЯ

Для унаочнення та під­твердження вищенаведених тез пропонуємо картинку з життя сучасних дітей. Ми провели опи­тування у групі дошкільного на­вчального закладу, у якому взя­ли участь 27 дітей. Уранці кожну дитину просили охарактеризу­вати свій настрій. У третини він виявився: «поганий», «не дуже», «сумний» і навіть «жахливий». Відтак ми провели розмову зі всіма дітьми, аби з'ясувати, що псує їм настрій. Ось які відпові­ді ми почули:

■ коли на мене кричать;

■ коли мама сердита;

■ коли зі мною не граються;

■ коли ображають;

■ коли діти б'ються;

■ коли забирають іграшку;

■ коли змушують їсти;

■ коли в мене щось не ви­ходить;

■ коли мене обзивають;

■ коли довго не забирають додому.

І це лише ті висловлюван­ня, які стосуються життя в гру­пі дитячого садка, тобто власне того, що ми можемо змінити. Дітям дали домашнє завдання подумати над тим, які правила слід запровадити в групі, щоб протягом дня в них не псувався настрій.

Наступного ранку ми зно­ву спілкувалися з кожним. Не всі зуміли висловитися, дехто просто забув про домашнє за­вдання. Осмислених висловлю­вань було 18. П'ятеро дітей ра­зом із батьками вдома записали і принесли такі правила — діти мають:

• поважати одне одного;
• уміти вибачатися, коли чимось образив іншого;

• не злитися на товариша;

• прощати, забувати образи і знову дружно гратися;

• не говорити поганих слів іншому навіть коли сер­дитий на нього;

• учитися дружно гратися, ділитися іграшками, не битися.

У інших своїх висловлю­ваннях діти повторювали ці ж правила в різних варіаціях, до­даючи причини власних образ: обзивання, агресія окремих ді­тей, небажання спати вдень чи все доїдати.

Паралельно з опитуванням причини поганого настрою ді­тей вранці з'ясовували під час циклу індивідуальних бесід і кон­сультацій практичного психо­лога та вихователя-методиста з батьками вихованців. Осно­вними темами зустрічей були:

• Чи уважні дорослі до пе­реживань дитини?

• Чи помічають дорослі об­рази, сум, гнів, страх, які переживають діти?

• Що є джерелом цих пере­живань?

• Який слід лишають ці пе­реживання в душі дитини?

• Про які правила емоцій­них контактів з дитиною слід знати?

З огляду на те, що дошкіль­ники досить часто серед причин, які псують їм настрій, називали те, що їх «заганяють» спати, для мам і бабусь цих дітей була спе­ціально організована консуль­тація практичного психолога на тему «Вечірня ідилія, гармонія, спокій». Ішлося про необхідність створювати дитині атмосфе­ру спокою саме перед нічним сном, щоб він був повноцінним і дитячий організм відпочивав, набирався сил. Мамам було за­пропоновано пригадати, яки­ми їхні діти стають у кінці дня, як поводяться. Більшість дорос­лих зазначила, що діти надве­чір часто вередують, стають неслухняними, дратівливими і впертими. Усе це показники втоми дитячої психіки, яка по­требує відпочинку після актив­но проведеного дня. Крім того, збуджена і втомлена за день дитина втрачає здатність само­регуляції — от і вередує. Дорос­лий своїм авторитетом змушує її готуватися до сну і вкладатися в ліжко, проте процес засинан­ня при цьому здебільшого дале­кий від бажаного. Дитина плаче, довго крутиться, жаліється на щось, вередує, доки її не зморить сон. У результаті нервує вся сім'я і страждає дитина.

Коли практичний пси­холог запропонував батькам подумати, як зарадити поганому настрою дитини перед сном, то почув від них цікаві висловлювання,

У висловлюваннях 10 дошкільників — у яких батьки ніби виправдову­валися за свої помилки у взає­минах із дітьми: «У мене так ба­гато справ збирається ввечері, що я часом забуваю за годинни­ком стежити. От і заганяю вже нашвидку», «Він звик виторго­вувати у нас усіх ще трохи часу, щоб погратися чи подивитися телевізор. А як починає вереду­вати, доводиться чинити трохи жорсткіше» тощо.

Практичний психолог по­радив дорослим постарати­ся змінити свою поведінку. Зо­крема, обов'язково виділяти для дитини 10-15 хвилин для інтимного, особистісного спіл­кування з нею під час підго­товки до сну. Така порція ма­миної ласки й любові може набувати різних форм, зокре­ма це може бути пісенька чи розповідь про щось чарівне, спогади про щасливі ситуації чи мрії про наступний вихід­ний день в сімейному колі. Од­ним словом — «психотерапія маминої (чи татової) любо­ві». У ці хвилини слід накласти табу на все неприємне, нега­тивне. Має панувати лише гар­монія щастя, за якою настане спокійний, приємний відпочи­нок. Але найважливіше — хви­лини гармонії рідних душ пе­ред сном не можна ігнорувати за будь-якої зайнятості.

ПРАВИЛА СПОКІЙНОГО І ЗДОРОВОГО СНУ

• Вкладайте дитину спати щодня в той самий час

• Виділіть 10-15 хвилин для душевного спілкування з дитиною, аби вона відчула вашу любов, ласку, турботу й увагу

• Створіть «сонну» атмосферу в кімнаті: зашторте вікна, вимкніть телевізор, зачиніть двері кімнати тощо
• За кілька годин до сну не організовуйте шумні ігри, розваги

• Вигадайте свій ритуал вкладання дитини спати, якого дотримуватиметесь щодня, наприклад, читання казки чи спів колискової
• Не засмучуйте малюка: гарний настрій — запорука міцного сну

Ми представили не ґрун­товне дослідження, а лише по­верхову картинку з життя су­часних дітей. Але вона має насторожити дорослих. Адже емоційний комфорт і пере­живання позитивних емоцій є необхідною умовою та осно­вою для формування багато­гранної особистості дитини, її повноцінного розвитку й жит­тєдіяльності.

 

 

Психологічне здоровя: основні риси та показники здорової особистості

      У матеріалах Всесвітньої федерації психічного здоров'я термін «психічне здоров'я» (а точніше психічне нездоров'я) не зводиться до психічних розладів, які є предметом психіатрії.

     Ось деякі положення щодо психічного здоров'я:

      «Психічне здоров'я — це набагато більше, ніж просто відсутність психічних захворювань.

       Психічне здоров'я - це те, що ми всі бажаємо мати, причому незалежно від того, чи знаємо ми, що це таке, чи ні. Коли ми говоримо про щастя, духовний спокій, радість або задоволеність, ми говоримо про психічне здоров'я».

      Поняття психічне здоров'я охоплює шляхи гармонізації людини, її бажання, амбіції, здібності, ідеали, почуття і свідомість. Багато ступенів психічного здоров'я, яке можна визначити на підставі таких показників:

      як Ви ставитеся до себе;

      як Ви ставитеся до інших;

      як Ви справляєтеся з потребами життя».

1. Конкретизація цих положень:

                Психічно здорові люди добре ставляться до себе.

                До себе, як і до інших, вони ставляться толерантно, спокійно.

                Вони не зменшують і не перебільшують свої здібності.

                Вони можуть бачити, усвідомлювати свої недоліки.

                Вони поважають себе.

                Вони вважають, що можуть правильно поводитися у більшості ситуацій, що виникають.

2. Вони почуваються добре поруч з іншими:

               Вони враховують інтереси інших людей.

               Вони люблять людей і довіряють їм.

               Вони не принижують інших і не дозволяють їм робити цього.

               Вони вважають себе частиною групи.

               У них є почуття відповідальності за інших людей.

3. Вони відповідають життєвим потребам:

           Якщо виникає проблема, вони намагаються її вирішити.

           Вони не бояться взяти на себе відповідальність.

           Вони намічають реальні цілі.

           Вони можуть самостійно приймати рішення.

           Їм подобається докладати зусилля до того, чим вони займаються.

 

Основні риси, психічно здорової особистості.

      Вона вільно ставить перед собою цілі й вірить у свої можливості досягнення життєвих планів.

      Такі цілі, як правило, реальні, оскільки людина здатна об'єктивно оцінити свої можливості й здібності.

      Діяльність людини не детермінується лише зовнішніми силами: людина бере на себе відповідальність за свої вчинки.

      Таким особистостям властиві творчі здібності у певній галузі.

      Їм властиві повага до себе та інших, демократичність у взаєминах з іншими, відмова від лицемірства і маніпулю­вання як засобу впливу.

 

      Психічне здоров'я особистості досить тісно пов'язане не лише з фізичним здоров'ям, яке є основою особистісного здоров'я, а й з моральним (духовним) та соціальним здоров'ям. Від врівноваженості, психологічної стійкості та самодостатності особистості залежать її взаємини з навколишнім світом, ступінь оволодіння духовними цінностями, побудова взаємин на основі моральних норм, адаптація до змін соціального середовища. Здорова дитина завжди життєрадісна, активна, комунікативна, має оптимальний рівень розумового розвитку. Стан психічного здоров'я дитини характеризується показниками нервово-емоційного розвитку та характером перебігу пізнавальної активності. Саме від емоційного стану залежить і пізнавальна активність дитини, і характер її спілкування з однолітками та дорослими, і поведінка. Причому, чим менша дитина, тим відчутніша ця залежність. Психічне здоров'я на всіх етапах онтогенезу забезпечує повноцінний розвиток особистості (інтелектуальний, емоційно-вольовий, комунікативний, духовно-моральний); сприяє становленню особистісного «Я» та ефективній самореалізації особистісних можливостей.

      Психічно здоровій особистості притаманні гармонія, психічна врівноваженість, духовна спрямованість, орієнтація на саморозвиток і вдосконалення, збагачення особистісних властивостей.

 

Серед основних показників психічного здоров'я можна

виокремити такі:

       в емоційній сфері — позитивно-емоційний стан, подолання негативних емоцій, у тому числі й руйнівних (страх, гнів, заздрощі, жадібність), емоційна стабільність (самовладання), вільне виявлення емоцій, їх адекватність, оптимальне самопочуття;

      в інтелектуальній сфері — здатність концентрувати увагу, утримувати інформацію в пам'яті, вміння логічно мислити, виявляти творчість, активність у пізнавальній діяльності;

у мотиваційно-особистісній сфері — адекватний рівень домагань, адекватна самооцінка, особистісна автономія, самоповага, самоконтроль, сформованість вольової сфери, цілеспрямованість, активність, позитивна мотивація життєдіяльності, поведінки та взаємин, адекватне сприйняття навколишнього світу та самого себе.

       За твердженням Г. С. Никифорова, існують і певні

ознаки психічного нездоров'я, серед яких найбільш вірогідними є такі:

     відсутність уміння логічно мислити,

     категоричність (стереотипність) мислення;

     емоційна неврівноваженість,

     афективна «тупість»,

     злість,

     ворожість,

     підвищена тривожність тощо.

 

Серед особистісних властивостей можна виділити:

     неадекватність самооцінки (нереально висока або низька),

    зневіра у власних можливостях,

    уникнення відповідальності за себе,

    втрата самоконтролю або наявність гіперсамоконтролю,

    послаблення волі.

     У цілому для нездорової особистості стають характерними втрата інтересу, любові до ближніх, відсутність мотивації життєдіяльності, пасивна життєва позиція.

 

 

 

ЕМОЦІЙНИЙ КОМФОРТ

    1. Створюйте в сім΄ї комфортне середовище для дитини. Любіть її. Не забувайте про тілесний контакт із нею. Знаходьте радість у спілкуванні з нею.
     2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.
     3. Адекватно реагуйте на негативні емоційні вияви дитини.
     4. Задовольняйте природну потребу дитини в емоційній безпеці.
     5. Вчіть дитину дотримуватись порядку, пояснюючи його важливість для збереження позитивних емоцій.
     6. Запобігайте виникненню депресивних станів.
     7. Формуйте в дітей відчуття власної досконалості (усвідомлення образу „я”, самооцінка, рівень домагань, особистісні очікування), потребу в постійному самовдосконаленні.
     8. Наповніть свою душу й серце любов΄ю до всіх і до всього. Передавайте це дітям. Більше всміхайтеся. Це запорука здорової сім΄ї, особистого здоров΄я – вашого й ваших дітей.

     9. Не робіть за дитину те, що вона у змозі зробити сама. Вона може і надалі використовувати вас як прислугу.
     10.Не читайте дитині нотацій і не кричіть на неї, інакше вона буде змушена захищатися, прикидатися глухою.
     11. Змиріться з тим, що дитина любить експериментувати. Так вона пізнає світ.
     12. Дитина вчиться на власному досвіді, тому не слід оберігати її від наслідків власних помилок.
     13. Заохочуйте допитливість дитини. Якщо ви спробуєте спекатися її, коли вона ставить відверті запитання, дитина шукатиме відповіді на стороні.
     14. Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, із розумінням, не перебиваючи і не відвертаючись. Не дайте їй запідозрити, що вас мало цікавить те, що вона говорить.
     15. Не ставте занадто багато запитань і не встановлюйте безліч правил для дитини: вона не звертатиме на вас уваги.
     16. Нехай дитина дає волю своїм фантазіям. Жива уява – дарунок, властивий дитинству. Ніколи не придушуйте його!
     17. Поява дитини в родині може викликати кризу в житті старшої дитини. Ставтеся до дітей однаково. Старша дитина повинна знати, що ви любите її ні трохи не менше, ніж інших дітей.
     18. Гарний спосіб припинити сварку між дітьми – перемінити обстановку, відволікти їх.
      19. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, любіть її такою, якою вона є. Якщо ви хочете розвинути в дитини певні якості, ставтеся до неї так, ніби вони вже є.
    20. Кращий спосіб виховати відповідальність і впевненість у собі – надати дитині можливість самостійно приймати рішення.
     21. Не поправляйте дитину в присутності сторонніх. Якщо ви скажете їй усе спокійно, віч-на-віч, вона зверне набагато більше уваги на ваше зауваження.
     22. У стосунках із дитиною не покладайтеся на силу. Це озлобить її і привчить до того, що зважати слід лише на силу.
     23. Знайдіть будь-яку галузь реальних успіхів, підкреслено виділяйте таку діяльність, у якій дитина успішна, може самореалізуватися, самостверджуватися, переживати успіх і пов΄язані з ним позитивні емоції, знайти втрачену віру в себе.
      24. Проаналізуйте разом із дитиною (у вільній ненав΄язливій формі) можливі варіанти подолання тих, чи інших складних ситуацій повсякденного життя, які часто зустрічаються або можуть зустрітися дитині.
      25. Виховуючи дитину, не забувайте про її темперамент та особливості психічних проявів у зв΄язку з цим.

 

 

Причинами порушення психічного здоров'я

дитини можуть бути такі чинники:

 

–Емоційно-нестабільний стан майбутньої мами в період вагітності та наявність стресових ситуацій; небажаність дитини або невідповідність статі новонародженого бажанням батьків;

 

–Аномальний, травматичний перебіг пологів, травмування певних відділів нервової системи немовляти; біологічна і соціальна незрілість батьків;

 

–Наслідки Чорнобильської катастрофи, що виявляються у негативній деформації емоційного стану дорослих і дітей;

 

–Суспільно-економічне становище, перехідна кризова ситуація, напруженість життя, прискорення його ритму — як результат відчуття невизначеності, страху перед майбутнім у значної частини населення, стресові стани та емоційні перевантаження;

 

–Низький рівень психологічної культури батьків, переважання невротичних станів, що спричиняє появу у дітей почуття страху і тривожності; відсутність у поведінці дорослих гнучкості та доброзичливості; незадовільний стан сімейних взаємин;

 

– Недостатня особистісна самореалізація дитини, дискомфорт у міжособистісних взаєминах з членами сім'ї, з ровесниками та педагогами;

 

–Раннє навчання та його невідповідність психічним та віковим можливостям дітей; завищені навчальні вимоги, надмірна інформатизація, абстрактність та відірваність знань від життя.

 

–Стан психічного здоров'я, повноцінна життєдіяльність дитини значною мірою залежать від збалансованості емоцій. Позитивні емоції забезпечують оптимальність перебігу психічних процесів (сприймання, пам'яті, уяви, мислення), поліпшують ефективність інтелектуальної діяльності та підвищують рівень активності особистості. Позитивний емоційний стан сприяє формуванню вольових процесів, від яких зале­жить успішна діяльність особистості, в тому числі й навчальна діяльність.

 

 

 

джерело:http://shostka-dnz10.edukit.sumy.ua